Металурги готові вкладати в екомодернізацію скільки потрібно, але їм хотілося б політичних гарантій повернення грошей
Гірничо-металургійні компанії готові інвестувати у впровадження найкращих доступних технологій і методів (НДТМ) стільки, скільки потрібно. Але за умови гарантій повернення цих грошей, пише gmk.center. Будь-який бізнес заснований на математиці, тому він може інвестувати стільки, скільки дозволяє економічна модель.
Щорічно металурги інвестують кілька мільярдів доларів. Тому $6,6 млрд, необхідні для впровадження найкращих доступних технологій і методів, це цілком підйомна сума. Питання не в тому, скільки потрібно інвестувати, а в тому, протягом якого часу та якими є гарантії того, що українська металургія взагалі збережеться. Зараз у світі є надлишок металургійних потужностей. Обсяги виробництва сталі перевищують попит на неї. Металургів ці питання турбують більше.
Думаю, що гірничо-металургійний комплекс України готовий до інвестування в НДТМ за зрозумілих, прогнозованих умов. В інших галузях схожа ситуація. Якби держава задавала чіткі вектори розвитку й офіційно фіксувала пріоритети свого руху для енергетиків, виробників скла, цементників і представників інших галузей, це, безсумнівно, стимулювало б інвестиції. Зокрема й у впровадження найкращих доступних технологій.
Але, на жаль, 30 років нашої незалежності свідчать, що амбіційність українських цілей і складність наших стратегій компенсується повною необов’язковістю їх виконання. Щойно змінюється уряд, усі попередні стратегії або не виконуються, або скасовуються. Кожен новий уряд вважає за обов’язок витратити час і гроші на розроблення нової стратегії, а бізнес на все це реагує заморожуванням інвестицій. Звісно, найдосвідченіші бізнесмени спочатку закладають у свої стратегії умови невизначеності. Але це в будь-якому разі стримує інвестиції.
Другим (після політичної невизначеності) важливим стримуючим фактором є відсутність у країні дешевого фінансового ресурсу. Нацбанк нещодавно знову підвищив облікову ставку і зробив фінансовий ресурс всередині країни ще дорожчим. Звісно, великий бізнес залучає капітал переважно за межами України, але внутрішні ресурси теж використовуються. І вони, на жаль, набагато дорожчі, ніж фінансові ресурси для наших конкурентів у Європі, Росії та в Азії. Наші компанії на західних ринках капіталу кредитуються під 6-7%, якщо пощастить. А європейські компанії – мало не під 1%. Коли гроші тобі практично нічого не коштують, ти нічим і не ризикуєш.
У такій ситуації держава могла б допомогти бізнесу й підтримати його фінансовими та податковими стимулами. Але наш український виборець – людина із соціалістичними, лівацькими поглядами. До будь-якої підтримки бізнесу або преференцій для нього люди ставляться вкрай негативно, не розуміючи, що це бізнес створює робочі місця і платить податки. Як сказала свого часу Маргарет Тетчер, в уряду немає своїх грошей, є лише гроші платників податків. Основним платником податків в Україні є бізнес. Але держава, діючи в рамках популістського тренду, дуже обережно ставиться до підтримки бізнесу.
З іншого боку, наприклад, у Європейському Союзі років 20-30 тому, коли здійснювалася екологічна модернізація європейської промисловості, були активно задіяні різні форми держпідтримки. Держава через спеціальні наднаціональні фонди Європейського Союзу та національні фонди урядів суверенних країн – членів ЄС активно допомагала гасити кредити, стимулювала інвестиції в екологічну модернізацію, у впровадження тих самих найкращих доступних технологій. І немає нічого поганого в тому, щоб Україна пішла цим шляхом. Тим більше що наша система державних фінансів не надто ефективна. Я впевнений, що якщо, наприклад, Мінфін разом з Міністерством захисту довкілля добре розберуться в державному бюджеті, то знайдуть величезні резерви для стимулювання екологічної модернізації та впровадження найкращих доступних технологій.
Тим більше що в України є одне дуже важливе, але неочевидне перевага: наша технологічна відсталість. Багато хто вважає це недоліком, але є і зворотна сторона медалі. Що більше ти відстаєш, то більший у тебе потенціал зростання. Наприклад, якщо ми говоримо про зниження викидів парникових газів, то інвестуючи $1 млн у Німеччині, можна отримати в 100 разів менше ефекту, ніж інвестуючи $1 млн у цю сферу в Україні. Тому що в Німеччині вже майже все зроблено, модернізовано, розвинуто, енергоефективно. Ми в цьому плані відстаємо. Але це потенціал, який можна вигідно реалізувати й капіталізувати. Підприємства ЄС за останні 40-50 років пройшли кілька етапів технологічного розвитку, майже повністю оновлюючи свої виробничі потужності. Ми маємо можливість, минаючи всі ці етапи, одразу перескочити в останній та інвестувати в сучасні технології.
Тобто, враховуючи наше географічне положення, вихід до моря і багато інших переваг України, а також гігантський відкладений попит у цивільному будівництві та в модернізації інфраструктури, який повинен спровокувати величезний попит на сталь, ми маємо можливість у перспективі 10-20 років стати серйозним драйвером зростання для європейського континенту. Але це за умови, що в нас у країні буде зрозуміла, прогнозована політична ситуація і доступ до фінансового ресурсу.
Тому всі питання впровадження найкращих доступних технологій, взагалі інвестицій та екологічної модернізації залежать від політичну волю наших лідерів і кон’юнктуру світових ринків.
